Як завжди, минуло багато часу з мого останнього посту тут і я знову згадую про це місце у моменти слабкості та душевного неспокою.
Перечитала останню публікацію - така гарна українська мова. Нажаль, після повернення в Одесу я так не змогла остаточно перекреслити сторінку російської мови. Намагаюсь виправдати себе тим, що навколо мене всі російськомовні, але сама розумію, що це лише нікчемні виправдання. Але я рухаюсь у правильний бік: не споживаю російський контент, всі гаджети та Інтернет сторінки налаштувала українською. А еще останнім часом звертаюсь у магазинах та аптеках українською. Так ніби то легше здолати цей психологічний бар'єр, коли тобі чому ніяково заговорити українською перед знайомими тобі людьми. А ще відчуваю, що вже забула багато слів і граматичних правил. Хоч бери і відкривай шкільні посібники.

А ще я все частіше у думках повертаюсь до Київа і батьківської квартири. Схоже, що все складається так, що потрібно буде повернутися жити та працювати у Київ. Хоча мені подобається Одеса, я полюбила це місто, воно подарувало меня багато знайомств та емоцій, тут врешті решт були мох перші побачення та нічні прогулянки набережною, тут почались мої перші кроки у кар'єрі. Але схоже що доведеться повернутись під крило до матуся, як то кажуть.

Мені все більше та більше дратує та не влаштовує наша адміністрація лікарні, в схоже що мені не будуть пропонувати роботу для відпрацювання інтернатури, або запропонують вакансію чергового лікаря, а це мене не влаштує з багатьох причин. Знайти роботу ординатором в Одесі - схоже що нереальна задача без впливових знайомств, яких у мене не має. І це ще одна причина яка мене сердить просто до сліз. Ти так важко вчишся, так багато років, псуеш собі нерви та здоров'я, щоб потім бігати з голою жопою та шукати собі роботу. А потім ще і не можеш їх знайти, бо рука руку миє, кожний за своє місце тримається та не хоче конкуренції. Тож їзждай молодий спеціаліст у область, піднімай цілину так би мовити.

Можливо я зараз не права і через час зміню свою думку, але мені так образливо, що заради роботи прийдеться знову змінювати своє життя, і ці зміни не завжди на краще.

Але я намагаюся себе підбадьорити. Останнім часом я часто думаю про батьківську квартиру. Що якщо я буду жити разом з ними, ще й буду працювати, то це буду велика економія для родини. В може ми нарешті щможиьи зробити ремонт. Я вже починаю мріяти і уявляти як уже зміню та перебудую, але зі старої та темної напіврадянської квартири зробити щось світле, красиве та естетичне. Дивлюся дидайни та думаю що в яку чергу краще купувати. А ще згадала що у дворі була школа з басейном. Може я зможу туди ходити плавати?..

Коротше кажучи, думаю про якісь неавпжливі насправді речі але вони піднімають настрій і нібито допомогають триматися на плаву, ніби то у тебе є ціль.

Хоча насправді моя ціль повинна бути крок, який вже через 2 тижні. Жах